Fata morgana автор книги: Михаил Коцюбинский об авторе подробно жанр книги: Драматические Классика добавлена: 12.07.2005

- «     оценка: 2.33 (3 чел.)     » + 1   2   3   4   5 «хуже     ваша оценка     лучше» скачать для Palm OS PDB размер: 135 Кб скачать для Pocket PC TXT размер: 77 Кб

о книге: Hайвизначнішим твоpом укpаїнського письменника М.М.Коцюбинського є повість «Fata morgana». Письменника завжди хвилювала тема людини на землі, доля тpудівника, який біля цієї землі ходить. «Fata morgana» — це істоpія духу людського, який наче туманом піднімається з надp землі. І подібний цей туман на хлібоpобські думи, сподівання і мpії. Основним геpоєм повісті виступає селянська маса, уособлена в цілому pяді блискуче індивідуалізованих обpазів. Земля була для тpудівника здавна володаpкою думки. Вона у повісті поманила людину, хлібоpоба, поманила, але в pуки не далася, «пpойшла кpізь пальці», щезла. По відношеню до землі визначаються і всі позиції геpоїв, і мотиви їхньої поведінки, і настpої, і дії. Земля, як сам пpевіковічний дух людини, як споконвічна мpія, живе в кожному з геpоїв. В обpазах селян письменник зобpазив індивідуальні, яскpаво виписані долі людей, що діяли за часів pеволюції, людей, чиє життя було зв'язане з землею. Hезважаючи на тpагічну pозв'язку, повість звучить оптимістично.

отрывок из произведения: ...Коли Андрій Волик проходив повз головний будинок погорілої сахарні, з стін руїни з галасом знялось вороння, а всередину з лоскотом посипались тиньк і цегла. Хоч сахарня давно вже закинена, розсипалася і заросла травою, в порожніх будинках її раз у раз вчувався шум, немов гомін машин і робітників лишився на старому житлі. Минаючи купи битої цегли, білі плями вапна, напІвприкриті молодими бур'янами, гнилі трухляві жолоби і чорні діри-вікна, з яких немов щось виглядало,Андрій згадував колишнє. Яка-небудь шина, що блищала з трави, мов плазуюча гадюка, або чавунне колесо, до половини загрузле в землю, викликали перед його очі картину шумливого життя фабрики, і він бачив себе коло вагонеток з цукром або біля апарату. Тоді він брав тринадцять карбованців на місяць!.. — То були часи, пане добродзею! — казав він уголос до себе і гладив білого вуса. Андрій прямував до старого в'яза, що ріс на вершечку горба. Звідти злазили з горбка униз фабричні будинки. Вправо од нього грав на сонці срібними брижами ставок, немов риби купались в ньому, а за ставком, на другому горбі, ховалася в деревах церква..Ззаду, за в'язом, лежала долі широка й зелена лука, порізана закрутами річки. Верби й верболози сірозеленим туманом котилися по луці і закривали подекуди воду. На виднокрузі, в далеких околишніх селах, біліли дзвіниці. Був сонячний ранок провідної неділі. По церквах дзвонили. Далекі дзвони гучали в ясному повітрі, тихо і мелодійно, і здавалося, що то дзвенить золото сонця. Андрій поглядав на розвалені кам'яниці і радісно хитав головою. — Га! вже воно так довго не буде!.. вони як візьмуть у свої руки, то швидко пустять пару! «Вони» — були німці чи чехи, а може й євреї, що перед шістьма роками приїздили оглядати згорілу сахарню. Хоч потому ніхто вже не цікавився руїнами, Андрій не покидав надії, що ось-ось не видко як наїдуть пани, усе полагодять і пустять фабрику. Ну, а тепер він певний, бо панський пастух Хома Гудзь шепнув йому тоту новину. Хома хоч ходить біля товару, та все ж ближче до панів, бо треться коло них. Буде фабрика, буде!.. Бо то, пане добродзею, чиста загибель тепереньки чоловікові: заробити нема де, землі зроду не було, комірне плати, кругом злидні, а їсти мусиш! Та! велике щастя — латочка землі!.. Крутиться оден з одним на своїй скибці, а сам ходить чорний, як земля... а їсть не краще за того, що нічого не має... Хазяї!.. Андрій з презирством чвиркнув крізь зуби. От фабрика, то вже щось інше. Не страшна тобі ані посуха, ані дощі. Робота чиста, рівна. Прийде термін — бери гроші... І він тоді пив пиво... На готові. Чисте, золоте, холодне пиво... Тьфу! слина котиться... Думка була: підросте Гафійка, найметься на фабрику. Де б вона заробила стільки?!. І швидше віддала б ся. Авжеж... Таже то гурт, знайшовся б такий, що б посватав. Апаратчик або й слюсар... Нехай стара не дурить голови ні собі, анІ дівці: хазяйський син не візьме убогої, — не такий світ тепер. Авжеж... Його думки пливли далі. Такі легкі, такі прозорі, мов весняне повітря. Нема руїн. Скрізь нові будинки. Гук машин, сичання пари, тиск людей, ціле пекло роботи. Все рушається, живе, все таке принадне. І він чує силу у своїх руках, а в роті має смак холодного пива...

Очень хорошое произведение

Чтобы писать комментарии вам нужно
авторизоваться (войти) или зарегистрироваться