Пропащі автор книги: Иван Нечуй-Левицкий об авторе подробно жанр книги: Классика добавлена: 18.06.2006

- «     оценка: 3.5 (2 чел.)     » + 1   2   3   4   5 «хуже     ваша оценка     лучше» скачать для Palm OS PDB размер: 75 Кб скачать для Pocket PC TXT размер: 43 Кб

о книге: Нечуй-Левицький Іван Семенович (справжнє прізвище — Левицький; народився — 25.ХІ 1838 року м.Стеблів — помер 15.IV 1918) — видатний український пьменник. Друкуватися почав 1868 року («Дві московки»). Автор антикріпосницької повісті «Микола Джеря» (1876 року), повістей: «Бурлачка» (1878 року) — про життя заробітчан, «Хмари» (1874 року), «Над Чорним морем» (1893 року) — про діяльність української буржуазної інтелігенції. Нечую-Левицькому належать гумористично-сатиричні твори «кайдашева сім'я» (1879 року), «Старосвітські батюшки та матушки» (1888 року), «афонський пройдисвіт» (1890 року). Нечуй-Левицький виступав і як драматург (комедія «На кожум'яках», історичної драми «Маруся Богуславка», «В диму та в полум'ї» (1875 року) тощо, етнограф-фольклорист (»Світогляд українського народу від давнини до сучасності» (1868-1871 рр.), «Українські гумористи й штукарі» (1890 року) та лінгвіст «Сучасна часописна мова на україні» (1907 року); «Граматика української мови» в 2-х ч. (1914 року) тощо.

отрывок из произведения: ...Була весна. Сонце обливало золотим світом містечко Степанці. Містечко тяглося на кільки верстов понад річкою Расавою. Гори за горами, круті та стрімкі, ніби побравшись за руки, тяглися далеко-далеко до Канева понад річкою й тонули в тумані. Під горами зеленіла широка смуга молодого очерету, неначе розстелений довгий та широкий шматок зеленого сукна. В очереті біліла срібною стрічкою Расава. За очеретами, на розлогій долині, тяглися два рядки білих здорових хат з садками, городами та левадами. Серед села лиснів широкий ставок, чорніла довга гребля. Над ставком під самими горами біліла церква з п'ятьма банями. Хрести на церкві горіли, неначе вилиті з щирого золота. Була неділя. Надворі було тихо. Небо подихало весняним теплом. Золоте марево дрижало понад горами, над очеретами, над зеленим вигоном. Коло церкви, на вигоні, дівчата грали в перепілки, побравшись за руки та співаючи веснянок. Парубки стояли осторонь купами та дивились на дівчат. Під вербами сиділи та балакали молодиці, вештались діти. До дівчат наближався Іван Радивиловський. Він був невеликий на зріст парубок, у синьому жупані, в чорному картузі. Кругле лице осміхалось і було таке веселе, неначе воно ніколи на віку й журби не зазнало. Чорні блискучі очі неначе бігали на білках. Іван служив у благочинного за розсильного, чи за «возного» й разом з тим за погонича. Він був син паламаря, вчився тільки один рік у бурсі, і його несподівано звідтіль вигнали за те, що він раз утнув штуку в класі: він насипав кислиць на помості, а смотритель увійшов у клас, ступив на кислиці, поскоб-знувся й дав сторчака. Івана вигнали. Він став на службу в Степанцях у благочинного. На селі між молодою челяддю на його вважали не то як на панича, не то як на парубка. Дівчата мали його за парубка, бо він поводивсь з ними, як парубок. Веселий та штукар, він зачіпав дівчат, жартував з молодицями, з чоловіками, нікого не минав, з усіх сміявся. На його вже ніхто й не сердився за його часом дуже ущипливі жарти. Всі в • Степанцях знали його добре. Дівчат він забавляв своїми вигадками та жартами: вони через те й горнулись до його. Іван підбіг до дівчат. Дівчата розбились на дві купи, посідали в два рядки й грали в жельмана. Іван підступив до їх і крикнув на увесь вигін: — Ціп, ціп, ціп, мої курчаточка! Цюррр, цюру, цюру, цюрр! сюди до проса!..

Ваше мнение будет первым.

Чтобы писать комментарии вам нужно
авторизоваться (войти) или зарегистрироваться